Багато знайомих запитують мене, чому я працюю вчителем. І дійсно, чому? Професія вчителя вимагає напруження не тільки розумових, але й емоційних сил, забирає багато часу. Я також думала над тим, що змушує мене, повернувшись додому після насиченого дня в школі, знову сідати за «уроки», готуватись до занять, а наступного дня знову йти до своїх учнів усміхненою і бадьорою.

 І я знайшла відповідь для себе. Справа в тому,  що моя педагогічна біографія складалась не зовсім однорідно. Починала я працювати з дітьми в дитячій бібліотеці (філіал №4 ЦБС для дітей м. Львова). Звісно, бібліотечні уроки відрізняються від шкільних, крім того,  ми мали можливість більше часу проводити разом, спілкуватись, грати. Мені приємно згадувати ті моменти.

 Наступні п’ятнадцять років я працювала викладачем англійської мови у Технічному коледжі Національного університету «Львівська політехніка». Тепер мої діти – не читачі, а студенти. Працювати з ними теж було досить цікаво, але мені весь час чогось бракувало. В мене була потаємна мрія, може навіть не мрія, а питання, яке потребувало відповіді. На навчання до коледжу приходили діти, які вже закінчили дев’ять або одинадцять класів загальноосвітньої школи, тобто з ними вже досить довго працювали інші вчителі. Я бачила, що одні з них володіють англійською краще, інші – гірше, і мені дуже хотілося вияснити: а чого можу навчити я сама?

Зрозуміло, що знайти практичну відповідь на це запитання я могла лише працюючи в школі. І ось, сім років тому я змінила місце проживання і разом з ним – місце роботи.  А п’ять років тому я отримала можливість з’ясувати нарешті, чого я сама можу навчити дитину, так би мовити «з чистого листа»: мені довірили навчати першокласників! Так, 2010/2011 навчальний рік був незабутнім для мене. Я дуже хвилювалася, адже мені хотілося зробити все можливе, щоб мої учні полюбили англійську, я переконана, що без саме такого ставлення неможливо досягти успіхів у вивченні мови. Відомий амиериканський психолог і педагог Вільям Глассер сказав:          «Якщо дитина зможе досягти успіху в школі, в неї є всі шанси на успіх в житті». Знання англійської в сучасному світі важко переоцінити, тож можна сказати, що мій особистий внесок як педагога в майбутнє дитини є не менш важливим, ніж праця вчителів початкових класів.

За час роботи в школі я переконалась у тому, що вміння вчитися – це яскраве захоплююче життя, що проходить у світі краси, фантазії та творчості. Я вважаю, що навчання має бути для дитини перш за все цікавим; проте, воно не має видаватися занадто легким, не хочу забирати у дитини те дорогоцінне відчуття, коли долаєш вершину й можеш насолоджуватись краєвидом, перш ніж рушити далі.

Отже, чому я ходжу до школи через стільки років після її закінчення? Щоб зустрітися з моїми учнями, побачити вогник у їхніх очах, посмішки на обличчях, окинути оком мій власний «Еверест» -- досягнення моїх перших учнів, які вже в шостому класі, та не тільки їхні. Мені приємно бачити результат своєї праці, тому я люблю дізнаватись про нові форми й методи навчання, які можуть зробити уроки цікавішими й більш продуктивними.

Мені подобається навчати дітей. Я люблю свою роботу.